Думи мої, думи мої. То отії вороні.
Що понесли мене з дому, на майданівскі вогні.
Не всі друзі розуміють, не всі рідні по крові.
Чом питаете навіщо? Чом не їдете самі?
Не рви душу коли кажеш
Все закінчиться тюрмою.
Чи хворобой, чом лякаєш
Мене смертю і труною?
Тут знайшов я побратимів,
І себе знайшов нарешті.
Зрозумів що Україна,
Це і ти і я і решта!
Тож пробач моя кохана,
Ви пробачте - друзі дорогі.
Але я знаю що герої не вмирають.
Вмирають, щиро вірю, тільки вороги!
Козак Добрий© Непокірний, не слуга!
Комментариев нет:
Отправить комментарий